Європейський суд з прав людини

Європейська конвенція з прав людини є міжнародно-правовим документом, в якому визначені основні права та свободи людини, що має гарантувати та забезпечувати держава, яка ратифікувала цю Конвенцію. Після ратифікації Конвенції, за умови недотримання державою, яка взяла на себе зобов’язання забезпечувати викладені у цьому документі основні права та свободи, згідно із статтею 25 "Європейська комісія з прав людини може приймати заяви, адресовані Генеральному секретарю Ради Європи будь-якою особою, неурядовою організацією або групою осіб, про порушення однією з Високих Договірних Сторін прав, викладених у цій Конвенції, за умови, що Висока Договірна Сторона, на яку подано скаргу, заявила, що визнає компетенцію Комісії приймати такі заяви. Ті з високих Договірних Сторін, які заявили про це, зобов’язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права".

3 листопада 1998 р. у Страсбурзі відбулася офіційна церемонія інавгурації нового єдиного Європейського суду з прав людини. Новий Європейський суд з прав людини замінив, відповідно до Протоколу № 11 до Європейської конвенції з прав людини (набув чинності 1 листопада 1998 року), контрольні органи цієї Конвенції - Європейську комісію з прав людини та Європейський суд з прав людини.

На даний час Європейський суд з прав людини є єдиним у світі міжнародним судом, в який особа може звертатися зі скаргою на державу щодо порушення прав людини. Під юрисдикцією Суду перебуває близько 755 мільйонів людей.

Рішення про створення нового Європейського суду з прав людини було прийнято під час Першого самміту глав держав та урядів країн-членів РЄ (Відень, жовтень 1993 р.) з метою вдосконалення контрольного механізму Європейської конвенції з прав людини. Новий Суд, діяльність якого визначена Протоколом № 11 до Європейської конвенції з прав людини, складається з 43 суддів по одному від кожної держави-члена РЄ. Суддею нового Суду від України у 1996 р. обрано професора В.Г.Буткевича (строком на п’ять років), у 2001 р. його було переобрано на друний термін.

У старій двоступеневій системі усі заяви спрямовувалися до Європейської комісії з прав людини, яка виконувала відбіркову функцію. Справи, оголошені прийнятними, але за якими не було досягнуто дружнього врегулювання, потім розглядалися або Комітетом міністрів РЄ, або Європейським Судом з прав людини. Рішення останнього були обов’язковими для виконання країною, якої вони стосувалися. Суд і Комісія мали визначену кількість сесій протягом одного року. Новий Суд став єдиним органом, який діє на постійній основі та надає системі захисту прав людини більшої оперативності та ефективності. Заявники мають прямий доступ до Суду. Комітет міністрів РЄ більше не розглядає справ по суті, однак і надалі контролюватиме виконання рішень Суду. До виключної компетенції Суду належить розгляд справ міждержавного характеру.

Під час зустрічі з Головою Європейського суду з прав людини Л.Вільдхабером 25 січня 2005 року Президент України В.А.Ющенко заявив про усвідомлення Українською стороною унікального місця та важливої ролі Європейського суду у загальноєвропейському механізмі захисту прав і свобод людини. Відзначаючи різке зростання кількості рішень у справах, стороною яких є Україна, В.А.Ющенко зазначив, що цей важливий для української влади сигнал спонукає Уряд постійно тримати у полі зору питання забезпечення дотримання прав людини у нашій державі. У свою чергу, Л.Вільдхабер наголосив на важливості забезпечення незалежності судової гілки влади, досягнення європейських стандартів утримання засуджених у місцях позбавлення волі, виконання судових рішень. Сьогодні в Україні реалізується низка заходів, спрямованих на виконання забезпечення відповідності вітчизняного судочинства високим стандартам РЄ, у тому числі і що стосується виконання рішень ЄСПЛ.

Кожен громадянин держави-члена РЄ має право звернутися до ЄСПЛ. Заява повинна бути подана проти держави, яка є учасницею вищезгаданої Європейської конвенції і не може бути спрямована проти приватної особи чи неурядової організації, оскільки Європейська конвенція захищає права і свободи саме осіб від свавільного втручання держави. Суд розглядає заяви лише після того, як заявником були вичерпані всі засоби захисту своїх прав, передбачених національною правовою системою.

Останнім часом різко збільшується кількість рішень по суті, винесених ЄСПЛ у справах проти України: якщо у 2002 році Судом було ухвалено 1 рішення по суті, у 2003 - 7 таких рішень, то у 2004 році -13, а 2005 році – вже 100. Лише за період січень – середина жовтня 2006 року ухвалено 61 рішення по суті. Заяви проти України, які розглядає ЄСПЛ, здебільшого стосуються порушень таких прав:

• право на свободу та особисту недоторканість;
• право на мирне володіння своїм майном;
• право на справедливий судовий розгляд в частині права на виконання рішення суду (передусім щодо виплати заборгованості по заробітній платі, пенсіям), перевищення розумних строків розгляду справ судами, існування до 2001 року механізму скасування остаточних судових рішень в порядку нагляду („протест") .

Зростання загальної кількості заяв проти України, різке збільшення кількості заяв, визнаних прийнятними, а також напрацювання Судом низки „шаблонних" рішень, які уможливлюють прискорений розгляд справ за аналогією, дозволяють прогнозувати відчутне збільшення кількості рішень по суті, які будуть ухвалені ЄСПЛ проти України у цьому на наступному роках. Серед інших чинників, які уможливлюють таке різке збільшення ухвалених рішень, очікуване набуття чинності Протоколом № 14 до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який змінює контрольну систему Конвенції.

Комітет Міністрів РЄ (КМРЄ), відповідно до своїх повноважень, здійснює нагляд за виконанням державами-членами Організації рішень ЄСПЛ. Базовим законодавчим актом, який регулює це питання для України, є Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ухвалений Верховною Радою 23 лютого цього року. Цей Закон отримав позитивну оцінку з боку ПАРЄ та КМРЄ і розглядається Організацією як один із зразків позитивної практики держав-членів.

Існуюча в Україні система виконання рішень ЄСПЛ складається з таких елементів: Секретаріат Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, який функціонує при Міністерстві юстиції України. Саме цей орган, в межах компетенції Уряду України, здійснює основну частину роботи, обумовленої розглядом ЄСПЛ заяв проти нашої держави. Після ухвалення таких рішень важливу роль відіграє Постпредство України при РЄ, уповноважене представляти українську сторону в КМРЄ. Саме Постпредство здійснює супровід рішень на етапі імплементації. Сьогодні КМРЄ здійснює нагляд за виконанням понад 100 рішень, що стосуються України.

Завдяки заходам, здійсненим Українською стороною на різних рівнях, було забезпечено взаємодію з Комітетом Міністрів та Секретаріатом Ради Європи у питаннях, що стосуються виконання рішень ЄСПЛ проти України. Це, а також послідовне виконання Урядом України відповідних судових рішень, унеможливило висунення на адресу України звинувачень у невиконанні зобов’язань, передбачених ЄКПЛ. Під виконанням рішення Суду слід розуміти вжиття державою індивідуальних заходів, спрямованих на усунення конкретного порушення, визначеного в рішенні Суду, та заходів загального характеру, спрямованих на усунення підстави для надходження до Суду аналогічних заяв проти України у майбутньому.

Індивідуальні заходи полягають у виплаті заявнику справедливої сатисфакції, присудженої Судом, та відновлення, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum). Зазначене можливе, зокрема шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі, повторного розгляду справи адміністративним органом тощо (див. Rec (2000)2).

Заходи загального характеру полягають у вчиненні дій, спрямованих на усунення причини, що стала підставою звернення до Суду, з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене Рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення. Такими заходами у більшості випадків, є внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування; внесення змін до адміністративної практики; забезпечення юридичної експертизи законопроектів та інші заходи, які унеможливлюють подальші порушення Конвенції та забезпечують максимальне відшкодування наслідків порушень, які вже мали місце (див рекомендації Комітету міністрів державам-членам: Rec(2004)4, Rec(2004)5, Rec(2004)6, Rec(2002)13).

Таким чином, виконання рішення Суду є комплексним поняттям і потребує вчинення цілого ряду дій як щодо виправлення конкретного порушення щодо конкретної особи, так і спрямованих на уникнення аналогічних порушень щодо інших осіб в подальшому. І лише в разі ефективності вчинення такого комплексу дій рішення може вважатися виконаним. З метою ефективного виконання рішень Суду, з огляду на те, що процедура виконання рішень Суду є достатньо складною і потребує злагодженої роботи всіх органів державної влади, 23 лютого 2006 року було прийнято Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", який зафіксував на законодавчому рівні систему інституційних та процедурних механізмів виконання рішень Суду та запобігання новим порушенням Конвенції.

Зазначений Закон увібрав у себе всі сучасні напрацювання Ради Європи, спрямовані на всебічне вирішення питань виконання державами-членами рішень Європейського суду з прав людини, включаючи вимоги всіх п’ятьох зазначених вище відповідних рекомендацій Комітету Міністрів, прийнятих у 2000 – 2004 роках, законодавчо закріпивши обов’язковість вжиття заходів індивідуального та загального характеру (з відповідним визначенням зазначених заходів). Законом також запроваджено механізм взаємодії органів державної влади у процесі виконання рішень Суду та розписано дії органів та посадових осіб, відповідальних за вжиття заходів індивідуального та загального характеру.

На сьогодні виконання рішень Суду в частині виплати коштів, присуджених рішеннями Суду, не викликає особливих проблем. У більшості випадків, кошти сплачуються вчасно. У разі невчасної сплати нараховується та сплачується пеня. За інформацією Міністерства фінансів України протягом 2005 року з державного бюджету фактично було сплачено за рішеннями Європейського суду з прав людини 3 мільйони 200 тисяч 400 гривень. На забезпечення виконання рішень Європейського суду у 2006 році загальнодержавні видатки передбачені у розмірі 20 мільйонів гривень. Більшість коштів з цієї суми сплачується заявникам як справедлива сатисфакції у випадках констатації Судом порушення Україною її зобов’язань за Конвенцією та протоколами до неї.

Restitutio in integrum. На сьогоднішній день рішення міжнародної судової установи є підставою для порушення касаційного провадження у справі за винятковими обставинами, це передбачено Цивільним процесуальним та Господарським процесуальним кодексами, Кримінально-процесуальним кодексом, а також кодексом адміністративного судочинства. Більше того, пунктом 3 статті 10 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" прямо передбачаються можливість таких заходів:

• повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі;
• повторного розгляду справи адміністративним органом, тобто без потреби опосередковувати його рішенням суду.

Секретаріат Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини письмово роз’яснює заявникам їх право звернутися відповідного суду за переглядом рішення національного суду на підставі рішення Європейського суду з прав людини.

Переклади всіх остаточних рішень Суду щодо України публікуються в "Офіційному віснику України", а також розміщуються на офіційному сайті Міністерства юстиції. Крім того, після набуття чинності Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" стислий виклад рішення Суду опубліковуються в газеті "Урядовий кур’єр" – офіційному виданні Уряду України. Цей же стислий виклад протягом трьох днів розсилається усім державним органам та зацікавленим особам, при цьому до нього додається копія оригінального тексту. Крім того, практика Суду як щодо України, так і щодо інших держав систематично публікується у спеціалізованому журналі "Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі", що видається неурядовою організацією Українська Правнича Фундація. Окремі рішення та тематичні збірки також перекладаються на українську мову та друкуються іншими неурядовими організаціями.