Про організацію

Рада Європи є провідною міжнародною організацією, що була заснована 5 травня 1949 року як політичний союз між десятьма європейськими державами - Великою Британією, Францією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом, Швецією, Норвегією, Данією, Італією та Ірландією. Штаб-квартира Ради Європи знаходиться у Страсбурзі (Франція).

Метою Ради Європи згідно Статуту є досягнення більшої інтеграції між її членами задля збереження та втілення у життя спільних ідеалів і принципів, а також сприяння економічному та соціальному прогресу.

На сьогодні Рада Європи об’єднує 47 держав-членів. Це країни-засновники, а також Греція (1949 ), Туреччина (1949), Ісландія (1950), Німеччина (1950), Австрія (1956), Кіпр (1961), Швейцарія (1963), Мальта (1965), Португалія (1976), Іспанія (1977), Ліхтенштейн (1978), Сан-Маріно (1988), Фінляндія (1989), Угорщина (1990), Чеська Республіка (1991), Польща (1991), Болгарія (1992), Естонія (1993), Литва (1993), Словенія (1993), Словаччина (1993), Румунія (1993), Андорра (1994), Албанія (1995), Молдова (1995), Латвія (1995), Україна (1995), колишня Югославська Республіка Македонія (1995), Росія (1996), Хорватія (1996), Грузія (1999), Азербайджан (2001), Вірменія (2001), Босні і Герцеговина (2002), Сербія (2004), Монако (2005), Чорногорія (2007).

Серед головних напрямів діяльності Ради Європи: захист прав та головних свобод людини, зміцнення плюралістичної демократії, забезпечення верховенства права, пошук шляхів вирішення соціальних проблем та забезпечення соціальної стабільності, збереження культурного різноманіття у Європі. Діяльність Організації охоплює такі сфери суспільного життя, як права людини, засоби масової інформації, правове співробітництво, соціальне єднання, охорона здоров’я, освіта, культура, культурна спадщина, спорт, молодь, місцева демократія і транскордонне співробітництво, навколишнє середовище і регіональне планування.

Рада Європи також надає допомогу в проведенні законодавчих та конституційних реформ, набутті необхідного досвіду молодими демократіями. З цією метою у 1998 році Організацією було введено статус "спеціально запрошеного" для країн Центральної та Східної Європи. Отримання такого статусу є першим кроком у процесі офіційного вступу до Ради Європи, що дає можливість брати активну участь у роботі Організації.

З метою прискорення процесу вступу країні–кандидату до Ради Європи пропонується взяти на себе певні зобов’язання. Наприклад, щодо проведення вільних виборів, відміни смертної кари, забезпечення свободи преси, недопущення дискримінації меншин тощо. Під час вступу до Ради Європи Україною теж було взято на себе низку зобов’язань, в тому числі стосовно розвитку місцевої і регіональної демократії .

Після вступу країни до Ради Європи Організація здійснює моніторинг стану виконання взятих нею на себе зобов’язань, визначає існуючі проблеми та пропонує шляхи їх вирішення. Загалом, членом Ради Європи може стати будь-яка європейська держава за умови дотримання принципів верховенства права, гарантування та забезпечення основних прав та свобод людини, що перебуває під її юрисдикцією.

Розуміючи вимоги глобалізації, необхідність стабільного та збалансованого розвитку Рада Європи виступає за діалог з державами, які не є її членами, включаючи певну кількість неєвропейських держав, що наділені статусом "спостерігачів" (Сполучені Штати Америки, Ватикан, Канада, Японія, Ізраїль та Мексика). Рада Європи також розширює діалог з Європейським Союзом (ЄС) та Організацією з безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ), іншими міжнародними та національними організаціями та асоціаціям.

Головним інструментом досягнення мети Ради Європи є, згідно Статуту, укладання угод та здійснення спільних заходів в економічній, соціальній, культурній, науковій, правовій та адміністративній галузях, а також в галузі захисту прав і основних свобод людини.

З моменту створення Ради Європи було складено та відкрито для підписання біля 200 договорів (хартій, конвенцій, угод). Деякі з них поширюють свою дію за межі Європи, оскільки вони відкриті для приєднання держав з інших континентів. Такий підхід дозволяє не тільки формувати загальноєвропейський правовий простір, але й розв’язувати певні проблеми у світовому масштабі.

Рада Європи здійснює діяльність через свої органи: Комітет міністрів, Парламентську асамблею, Конгрес місцевих і регіональних влад Ради Європи та Європейський Суд з прав людини. Рада Європи фінансується урядами держав-членів пропорційно кількості їх населення та державних ресурсів .

Безперервність функціонування Організації забезпечує Секретаріат Ради Європи, в якому працюють 1300 працівників – громадян різних країн Європи. Очолює та координує роботу Секретаріату Ради Європи Генеральний секретар Ради Європи.

Генеральний секретар Ради Європи обирається Парламентською Асамблеєю Ради Європи на п’ятирічний термін. У 2004 році на цю посаду був обраний Террі Девіс (Великобританія). Генеральний секретар уповноважений визначати стратегічне спрямування робочих програм та бюджету Ради Європи, розробляти програму міжурядової діяльності Організації, він також відповідає за хід її виконання.

Головними напрямами діяльності Ради Європи на 2001-2010 роки визначено, зокрема, пропаганда демократичних принципів через посилення політичної активності організації, створення у Європі спільного простору прав людини, розвиток демократичних стандартів та гарантій їх дотримання державами, ствердження демократичної стабільності у Європі через підтримку політичних, законотворчих та конституційних реформ, пошук шляхів вирішення існуючих у суспільстві проблем (дискримінація меншин, ксенофобія, нетерпимість, захист навколишнього середовища, клонування, СНІД, наркотики, організована злочинність тощо), здійснення проектів на місцях, запровадження більш щільної оцінки результатів діяльності для покращання її ефективності, налагодження тісніших робочих зв’язків з Європейським Союзом, ОБСЄ та Організацією Об’єднаних Націй, розвиток політичного співробітництва з державами, які мають статус спостерігачів.

Рада Європи приділяє увагу також всім важливим питанням, які виникають у європейському суспільстві, крім питань оборони.